ул.Петровского,28 с. Гречено,

Петриковского р-на

Днепропетровской области   

тел.: +38 050 579 41 19    

        +38 068 524 51 63  

           galushkivka@i.ua

Китайгород

Цікавою пам’яткою козацької доби є Китайгородський культовий комплекс ХVІІІ ст. Державний реєстр національного культурного надбання констатує, що по вулиці Музейній с. Китайгород Царичанського району Дніпропетровської області розташовані три козацькі церкви: Миколаївська, Успенська та церква-дзвіниця Св. Варвари, збудовані відповідно у 1751, 1754 і 1756 роках. Щодо походження назви цього населеного пункту існує дві версії, які наводить у своїй історичній довідці архітектор О. Андреєва [Андреєва О. Історична довідка…С. 1-2.]. Згідно першої у княжу добу на місці сучасного села існувало укріплення, над яким майоріло червоне полотнище з китайки, яке знімалося під час небезпеки. Друга версія говорить, що ”кити” – це в’язанки хмизу, які скріплювали глиною, будуючи укріплення.

Описи Азовської губернії ( 14 лютого 1775 р., 1776 р., липень 1781 р.) засвідчують, що Китайгород був заснований у 1677 році і у ньому на кінець XVIIIстоліття було дві церкви (дзвіницю Св. Варвари, напевно, не зарахували). За іншими джерелами, перша письмова згадка про цей населений пункт відноситься до 1667 р.[Православна церква на півдні України (1775-1781). С. 447.] Полтавський вчений В. Мокляк зазначає, що Китайгородська сотня  ”з часу свого створення в 1674 р. не міняла свого підпорядкування до ліквідації в 1764 р.”, а її виникнення пов’язане з міграційними процесами під час Руїни.[Мокляк Володимир. До питання про склад…С. 170.]Можна припустити більш раннє існування культових споруд у Китайгороді. Місцеві жителі згадують про Троїцьку церкву, спалену невідомо коли і чому. Очевидна також потреба китайгородців справляти релігійні обряди між 1667 та1751 роками, коли була збудована перша,Миколаївська,церква, враховуючи те, що у сусідніх селах церков не було.

         На 1735 р. у Китайгородській сотні нараховувалось 88 козаків (всі кінні та озброєні) із 4906 козаків Полтавського полку.[Заїка Г. П. Українська лінія. С. 50.] За даними ревізії 1763-1764 рр. Китайгородська сотня була найбільшою серед поорільських сотень: 634 виборних козаки, 1779 підпомічників, 746 різночинців (для порівняння, тіж дані, стосовно Маяцької сотні: 606; 422; 421.) [Заїка Г. П. Українська лінія. С. 54.]

Комплекс козацьких церков у Китайгороді унікальний тим, що усі три церкви розташовані неподалік одна від одної. Місцеві жителі пояснюють цей факт так: навколо Китайгорода було багато сіл і кожне село ходило до своєї церкви.Успенська, Миколаївська церкви та церква-дзвіниця Св. Варвари були побудовані на коштикитайгородськогосотника  Павла Єфремовича Семенова, а також на кошти прихожан Китайгорода[Китайгородські церкви // Прапор юності., 26 вересня 1991 .С. 7.]. Усі три споруди виконано в стилі українського бароко. Будівельний матеріал частково доставлялиз Кременчука, Полтави, Києва,хоча  використаноімісцевий. Церкви споруджували майстри з Північного Лівобережжята, на думку директора Царичанського краєзнавчого музею А. Білоконя, з Чернігівщини.[Білокінь А. Пам'ятки старовини С. 3.].

Про сотників Семенових відомо наступне. “Рід його милостіпана Єрофея Семенова, сотника китайгородського“ згадується у “Поминальному синодику Нехворощанського запорозького монастиря“ в 40-ві роки ХVІІІ ст. [Поминальний синодик Нехворощанського запорозького монастиря // Яворницький Д. Твори у 20 т. – Т. 1. С. 192] Це свідчить про те, що Семеновизробили,мабуть,чималий внесокубудівництвовказаногомонастиря. Крім того, запис у синодику може вказувати на дату смерті Єрофея Семенова – скоріше за все, це 1747 р. Саме з цього року його син Павло Семенов згадується на посаді Китайгородського сотника.Павло Єрофейович (бл. 1717 р. - ?), у 1741 році брав участь у встановленні кордону між Російською та Османською імперіями від р. Кінські Води до р. Берда, у 1745 р. займався переписом дворів у Старосамарській сотні. Коли за наказом царського уряду для захисту від турецько-татарської агресії розпочалося будівництво “Української лінії” - системи опорних пунктів, фортець, валів, засік, укріплень природних рубежів, що простягалася майже на 400 кілометрів, – Павло Семенов був залучений до проектування цієї лінії, яку російський уряд планував збудувати від гирла р. Самари до р. Лугань протягом 1748-1750 рр.[Архів Коша ..Т. 3. - С. 774.]Він був обраний депутатом від Полтавського полку для участі в роботі Старосамарської комісії, яка діяла з 1752 по 1755 рр. ЇЇ завданням було вирішення питання про відмежування земель для Старосамарської сотні і виселення з них вихідців із Гетьманської та Правобережної України.У січні 1765 року Кіш надає розпорядження осавулу Андрію Порохні зайнятися виселенням П. Семенова. Запорозькі козаки, виконуючи наказ, розорили хутір біля р. Протовчої та забрали майно. До скарги, яку подав постраждалий 29 березня 1765 р. генерал-губернатору Новоросійської губернії Я.Л. Брандту, додається реєстр, в якому П. Семенов перераховує все своє майно, що “осавулом Порохнею з старшинами і козаками… забрано” Це був досить багатий хутір, якому завдано збитків на суму 1417 крб. 01 коп.[Заїка Г. П. Українська лінія. С. 53.]

Павло Семеновбув похований разом з дружиною та дочкою у сімейному склепі всерединіоднієї із збудованих ним церков - Успенської. Вона збудована, як і всі інші китайгородські культові споруди, з цегли й потинькована. Архітектори зауважують, що ця споруда досить складна і загадкова. У плані Успенська церква повторює традиційний, проте рідкісний тип тридільного храму з сильно розвинутими приміщеннями, що прилягають до центрального з півночі й півдня. Центральне приміщення майже квадратне, увінчане масивним восьмериком з куполом, ліхтариком і декоративною маківкою. Зовнішній вигляд церкви відображавплив української, російської та польської архітектури. П’ятикупольність Успенської церкви – досить характерна риса для козацьких храмів.На початку ХХІ ст. поблизуцеркви встановлений пам’ятний знак з написом: “Сотнику Павлу Семенову від вдячних нащадків з нагоди 250-річчя комплексу Китайгородських церков. Козаки Пріорілля.” (помилка у слові ”Приорілля” зроблена на плиті – О. С.)

Миколаївська церква за своєю об’ємно-просторовою структурою відноситься до тетраконхового однокупольного типу. Її вікна обрамлені декоративними наличниками. Місцями крізь сучасний розпис церкви проступає живопис XVIII століття. Характерна для бароко якість і плавність ліній виявилася у формі, плані та загальних пропорціях. Миколаївська церква – це найбільш ранній, і скоріш за все, єдиний в Україні повністю збережений зразок простого тетраконхового храму[Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР. Т.2. С.134.].У синодику Нехворощанського монастиря згадується “рід священно ієрея Павла Симоновського Свято-Миколаївського китайгородського”.[Поминальний синодик Нехворощанського запорозького монастиря // Яворницький Д. Твори у 20 т. – Т. 1. С. 194]

Варваринська церква – тридільна, зроблена з цегли, з прямокутним бабинцем, квадратним нефом і півкруглою абсидою вівтаря. Над масивним центром височить восьмигранна за планом, двох’ярусна дзвіниця, яка закінчується шатром із декоративною маківкою. Таким чином, у побудові цієї церкви зберігся народний принцип – “восьмерик на четверику “. Хід на вежу розташований у стіні, що відділяє неф від бабинця.У 1796  році башта-дзвіниця була перебудована і освячена у храм Св. Варвари. Саме тоді над шатром, що увінчував восьмерик, встановили глухий купол з металевим покриттям. Зараз відновлено первоначальну конструкцію верхівки. У ХІХ ст. до бабинця церкви було прибудовано дерев’яний чотирьохколонний портик з папертю (не зберігся на сьогодні). Варваринський храм – досить рідкісне, органічне поєднання в одній споруді церкви, дзвіниці та вежі.

         Згідно “Відомості про населені пункти, церкви, священно-та церковнослужителів, парафії, що передані зі складу Київської до Словянської та Херсонської єпархії, складеній в Київський духовній консисторії“ від 10 жовтня 1776 року містечко Китайгород нараховувало 203 приходські двори при трьох церквах. Цікаво, що крім Успенської та Миколаївської церков, третьою вписана чомусь “Духівська“. [Відомість... //Православна церква на півдні України. С. 161-165.] 

До офіційного закриття у 1954 р. усі церкви Китайгородського комплексу були ще діючими. Потім в Успенській церкві розташували музей Китайгорода, а у Миколаївській розміщувався склад запчастин колгоспного автопарку. В травні 1969 р. силами Чернігівської міжобласної науково-реставраційної виробничої майстерні почалися роботи з їх ремонту, які припинилися у 1972 р. [Ожогіна І. Зруйнована совість…С.2.]Уцейчас вУспенській церкві знайшлисклепзостанками П. Є. Семенова  та членів його сім’ї.Підчасбудівництва китайгородської середньої школицерквиперетворили  вскладські приміщення. Останкизісклепурозкидалипо підлозі.І. Голуб вказує, що склепів було декілька (вірогідно, це помилка) і їх було зруйновано через необачність при підготовчих роботах перед реставрацією у 1969 р. Склеп був розташований у південно-західній частині четверика будівлі.Недалеко від входу до склепу знайдені кістки людського скелета: довгі кістки рук та фрагменти черепа; а також залишки тканини китайки, фрагменти дерев’яних плах (напевно, від домовини). Вхід до склепу і безпосередньо саме приміщення були завалені будівничим сміттям. Склеп являв собою розташовану під підлогою церкви споруду, складену з цегли, з округлим кам’яним склепінням, орієнтовану по лінії північ-захід.У заповненні склепу було багато фрагментів дерев’яних (дубових) плах від домовин, кістки кількох людських скелетів, залишки різноманітних тканин (від одягу та оббивки домовин) – китайки, парчі, оксамиту, набивної тканини. Залишки праху Семенових археологи ДІМ та реставратори Укрпроектреставрації за власний кошт поховали на сільському кладовищі. За свідоцтвом зав. відділом археології та етнографії ДІМ Л. М. Чурілової, археологи замовили металевий хрест, який залишили у приміщенні сільської ради, отримавши обіцянку встановити його якнайшвидше. Обіцянка влади була виконана лише на початку ХХІ ст., та й то силами місцевого козацтва  – над могилою Семенових покладено пам’ятну плиту.