ул.Петровского,28 с. Гречено,

Петриковского р-на

Днепропетровской области   

тел.: +38 050 579 41 19    

        +38 068 524 51 63  

           galushkivka@i.ua

Петриковка

Виникнення селища пов’язують з історією Нової Січі. Місцевість по лівобережжю Дніпра та річки Чаплинки, де тепер розташована Петриківка, входила тоді до складу земель Протовчанської паланки. Власники стад і табунів, взявши в Коші дозвіл на зайняття землі, засновували тут зимівники, або хутори. Саме такий хутір козака Петрика був першою оселею на місці сучасного селища.1 Згодом навколо цього зимівника стали осідати селяни-втікачі зі своїми родинами з Слобожанщини. Ті, хто не вступив до запорозького товариства, утворили прошарок посполитих, або „військових підданих”.

         Перші писемні відомості про заснування Петриківки знаходимо в документах ХVІІІ ст. Це клопотання від 20 лютого 1772 році П.І. Калнишевського та військової старшини перед преосвященним Гавриїлом, митрополитом Київськом, щодо дозволу на будівництво Свято-Георгієвської церкви у новому селі – Петрівці на річці Чаплинці. І як пише Феодосій Макаревський, єпископ Катеринославський і Таганрозький „... от митрополита Киевского выдана была святительская благословительная грамота на освящение места под церков и на самую закладку ее; по сей грамоте 23-го апреля 1773 года в слободе Петровке положено основание новой Свято-Георгиевской церкви; а 22-го марта 1775 года освячена...” Далі він зазначає, що „... в официальных старинных бумагах Петровка называется не редко Петриковкою, часто Чаплинкою; а Свято-Георгиевская церков сооружена коштом атамана запорожского войска Петра Івановича Калнышевского.” Церква мала150 десятин землі, що було характерним для ХVІІІ ст.

        Саме на місце запорозького зимівника Петриківки, переселилися мешканці сусідньої Курилівки, що була зруйнована повінню, - всього 35 дворів сімейних козаків та 50 дворів посполитих. Вже у 1775 році тут налічувалося 203 двори та 110 бездвірних хат (підсусідків); загальна кількість населення становила 2445 чоловік. Згідно ”Ведомости состоящих по левую сторону реки Днепр в крае бывшего Запорожья селениях и зимовниках и в оных о числе душ обоего пола в части Азовской губернии”, складеної 8 серпня 1776 р. генералом поручиком Петром Текелієм для Новоросійського намісника князя  Г. Потьомкіна, в Петрівці тоді при одній церкві правили службу 3 попи.[Ведомость состоящих по левую сторону реки Днепр в крае бывшего Запорожья селениях и зимовниках и в оных о числе душ обоего пола в части Азовской губернии // Летопись Екатеринославской Ученой Архивной Коммиссіи. Вып. Второй. – Екатеринослав: Типографія С. И. Барановскаго, 1905. – 206с. С. 117-134.]

        На цей час Петриківка стала важливим торгівельним центром Протовчанської паланки, тричі на рік тут збирався ярмарок. Великим попитом у купців користувалися вироби місцевих промислів: петриківські мальовані скрині, прикрашені барвистим розписом, килими, рядна, сукна. Вже у ХVІІІ ст. на основі самобутнього запорозького декоративного мистецтва складався неповторний петриківський художній орнамент.

         Напередодні скасування Січі до Петриківки було переведено управління Протовчанської паланки. У селі розмістили невеликий гарнізон. Із скасуванням цієї паланки в Петриківку було переведено Херсонський пікінерський полк, сформований з колишніх запорозьких козаків.

          У 1775 році Петриківка стала казенною державною слободою і ввійшла до Азовської губернії, а після її ліквідації в 1784 році – до складу Катеринославського намісництва. На той час у селі було 294 двори і проживало 2457 мешканців. Вони мали 18105 десятин ріллі, 1850 десятин сіножатей та 45 десятин лісових угідь.

          У першій половині ХІХ століття Петриківка була казенним селом, що у господарському відношенні підпорядковувалось казенній губернській палаті, а в правовому – нижньому земському суду із справником на чолі. У 1842 році в Петриківці проживало 8082 чоловіка.

          В газетних статтях, що друкувалися в місцевій пресі Петриківки, дізнаємося, що сьогодні, на території де знаходилася дерев’янаСвято-Георгіївська церква побудована лікарня, а в 90-х роках ХХ століття встановлено пам’ятний знак.

          Що стосується церкви Різдва Богородиці, яку в народі називають „Білою церквою”, то в збірнику „Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР” про неї сказано:”Рождества церковь, начало ХІХ века. Кирпичная, оштукатуренная, трехчастная, с прямоугольной в плане центральной части, полукруглой апсидой и выступающим притвором. На западном фасаде – четырехколонный портик, завершенный треугольным фронтоном.” В „Справочной книге Екатеринославской епархии” за 1908 рік знаходемо відомості щодо заснування церкви Різдва Богородиці у 1812 році „...тщанием священника Симона Кальченко и прихожан”. Мала три престоли: головний – на честь Різдва Пресвятої Богородиці; інші на честь св. апостола Андрія Первозванного та на честь Свят. Христова Миколая.

           Відомо склад священнослужителів на 1908 рік, це – священник Василь Олександрович Кілімов (44 роки); диякон Георгій Савченко (29 років) та церковний староста – Костянтин Бобошко (57 років).

           Мала земельний наділ у 33 десятини, що вже характерно для ХІХ століття. Ніяких підтверджень щодо фінансування будівництва церкви за кошти кошового отамана П.І. Калнишевського не було виявлено.[Багалій Д. І. Заселення Південної України (Запоріжжя і Новоросійського краю) і перші початки їх культурного розвитку. – Х., 1920. – С. 30.] [Історія міст і сіл Української РСР. Дніпропетровська область. – К., 1969. - С.863-865.]


  1. О Петриковкае (Том Днепропетровская область, стр. 759-770)

  2. Петриковка

  3. Петриковская школа выпуск 1951 год